Чомусь завжди здавалось, що мене кохали недостатньо, а, насправді, кохали нестримно, одержимо, іноді до божевілля. І справді до божевілля... Напевно, кожна людина обирає сама як її кохатимуть, даючи певну установку своєю поведінкою, своїм ставленням до кохання. Когось кохають ніжно, трепетно, а когось до надриву душі, коли ти собою вже не володієш... Не буду заперечувати, мені подобалось бачити одержимість, коли людина більше не контролює своїх дій, своїх вчинків. Мені подобалось відчувати цю межу, коли кохання і смерть зустрічались на кінчику одного леза. Але я завжди знала, що кохання переможе. Завжди...Я бачила це в божевільних очах... Я знала він не переступить цю межу... Він надто мене кохає...

Я була надміру домашньою, але це зовсім не стосувалось кохання. Приручити мене було важко, навіть неможливо. Я дозволяла себе кохати на відстані, коли до поцілунку залишалося пів подиху... Це найсолодша мить, коли ціль майже досягнута, але вона ще не твоя. Можливо, саме це доводило чоловіків до божевілля, адже гіршого для них немає, ніж втратити контроль над ситуацією.

Кохання до божевілля мені доводилось відчувати на собі досить часто, і тоді, коли мені погрожували на закритому балконі ножем, вимагаючи взаємності, і коли одружений колега  проводжав мене щодня до зупинки і годинами не відпускав, і коли він одного разу не зміг більше стримувати своїх почуттів і посеред людної вулиці прокричав все, що відчуває. Божевілля було і тоді, коли мій давній знайомий розіграв цілу виставу, задіявши сторонніх людей, щоб я тільки звернула на нього увагу і приревнувала. І божевіллям з його сторони було робити мені пропозицію з обручкою і оберемком троянд, знаючи, що я не відповім йому згодою... 

Отримувати щодня листи від невідомої людини в поштову скриньку; дивуватись вчинку симпатичного хлопця, який випадково побачив тебе у вікні маршрутки  і написав на склі свій номер телефону; спостерігати як за тобою весь день слідкують, а ти впереше бачиш цю людину, а потім все ж таки познайомитись з ним; сісти на мотоцикл з незнайомцем, який щойно освідчився в коханні, поїхати з ним до моря і майже до ранку просидіти на набережній, слухаючи як довго він не наважувався підійти, знаючи, що все одно це закінчиться нічим; бачити як тремтять руки в дорослого і серйозного хлопця при зустрічі з тобою; тривалий час відмовляти в побаченні ровеснику свого батька і уникати з ним зустрічі, бо тобі це все не потрібно, а він не розуміє... Скільки ще таких моментів було в моєму житті, всіх не злічити... Все це я вважаю божевіллям! Це дивні вчинки, на які люди йдуть заради кохання, дивного почуття, яке раптово оволодіває всім серцем, кожною клітинкою тіла... І нічого не вдієш, навіть знаючи, що це кохання так і залишиться без відповіді... Але саме в цих вчинках наше життя, його смак, його запах. Вони наповнюють наше життя сенсом, вірою в те, що кохання здатне на все!

Я точно знаю, що саме кохання керувало моїм знайомим, коли він, наче зійшовши з розуму, підняв мене своїми сильними руками у розчинене вікно третього поверху. Моя подруга, побачивши це, ледь не зомліла. А мені зовсім не було страшно, я знала, що він ніколи мене не штовхне, бо найбільше в світі кохає. В його очах я бачила розпач, безсилля від того, що він не може добитись взаємності. Я знала, що за мить він опустить мене на підлогу, нічого не сказавши піде і буде плакати, але так, щоб ніхто не бачив. Я знала, бо так було не вперше... Саме ця людина йшла на найбезглуздіші вчинки заради мене. Він міг пронести мене через пів міста в кав'ярню, коли я відмовлялась від побачення з ним і йому було все рівно, що думають люди. Він міг просто так в центрі міста штовхнути мене в кочугуру снігу і впасти разом зі мною, сміятись і не звертати увагу на коментарі незадоволених прохожих. А одного разу ми стояли пів години під проливним дощем, сказавши всім, що вийшли в магазин по цукерки. І дощу не помічали... Ніхто не мав на нього такого впливу, як я.  Мені треба було тільки обмовитись словом, що я хочу мандарин, як через декілька хвилин він висипав мені на стіл цілу гору цих фруктів. Іноді своїми вчинками він доводив мене до божевілля. Я ламала все, що попадало мені в руки, кидаючи йому в слід, щоб він тільки відчепився. А він приходив знову і знову... І я знову йому відмовляла.

Кохання повинно бути божевільним, водночас обпікати і кидати в холод, штовхати нас на безглузді вчинки, відкриваючи в нас щось нове, те, чого ми самі від себе не очікували.

Я знаю точно, що є таке кохання на кінчику леза, коли до по цілунку залишається пів подиху... 

П.С.

От любви до безумия пара шагов.
Та же пара шагов от порока до власти.
Счастье - это когда понимают без слов.
Если этого нет - значит, это не счастье.

От любви до потери - минута в пути,
И минута в пути от разлуки до встречи.
Счастье - это когда ты не можешь уйти.
Если можешь уйти - значит, хвастаться нечем.

От любви до безумия - сутки бежать,
Друг до друга бежать, распадаясь на части.
Счастье - это когда тебе нечем дышать.
Если это не так - значит, это не счастье. (Яна Бражник)