Мереживо життя...

22.12. 22.12.13

I_RAvish — Sun, 22 Dec 2013 19:31:56 GMT

Просто случайно дату вспомнила дня рожденья...
Вроде давно забыла… так себе – совпадение.
Память корректировку вносит легко в сознание –
Всё -таки пробегала искорка между нами...

Может, и показалось – это сейчас не важно.
Склеили из иллюзий домик мы свой бумажный.
Быстро он развалился – клей оказался жидким.
Много ли потеряли? Кто же считал убытки...

Вряд ли воспоминания чей-то покой нарушат,
Только, как будто, ревность вдруг заглянула в душу.
Может, не ревность вовсе – я же из снега, вьюга.
Счастлив, надеюсь, будешь… просто с другой подругой...

Если пока не встретил – сбудется непременно!
Сердцем тебе желаю к лучшему перемены!
Милый, не обижайся, прошлое – за плечами.
Просто.. не получилось... просто.. порой скучаю...

...Просто случайно дату вспомнила твоего дня рожденья...

Сон.... І нічого більше... 08.11.13

I_RAvish — Fri, 08 Nov 2013 16:07:34 GMT

Сьогодні приснився сон... Такий справжній, емоційний, ніби все було насправді. В ньому був той, з ким зустрітися в реальному житті у нас так і не вийшло... У снах можливо все. Він приїхав і виконав свою давню обіцянку. Просив поїхати з ним, покинути все - рідне місто, сім'ю, друзів.... А я злакалась... Ні, не того, про що він просив. Я боялась глянути йому в очі, і тонучи в бездонній синяві, знайти там відповідь на всі запитання, про які думати заборонила собі вже давно. А потім він поїхав, я залишалась на самоті зі своїм вічним "якби"... Плакала.... Прокинулась.... На дворі сонячний і такий теплий ранок листопада. Все як завжди, все на своїх місцях. Живу за звичним графіком, по тому ж самому плану... На сніданок, вже звично, чай із круассаном... І тільки іноді неконтрольовані сни переносять в іншу реальність, повертаючи в минуле. Вони вивертають душу навиворіть, дістаючи з її глибин колись далеко сховане ... І здавалось забуте... Навіщо?

Весь день на думці цей дивний сон, який майже склався у ще нерифмовані рядки вірша. До чого він? Можливо, він приходив у мій сон, щоб попрощатись, бо в реальному житті ми так цього і не зробили...

Вот так бы завалиться невзначай –
Без повода, без глупых выяснений,
И ляпнуть, улыбнувшись: я на чай…
И извиниться, что без приглашений

Увидеть, как блеснут твои глаза –
Две звездочки-смешинки в полумраке;
И выйдет муж на наши голоса,
А я с цветами, пьяный и во фраке!
Ну, пусть не фрак, пусть брюки и пиджак,
И водолазка, черная, в обтяжку –
Я ж не по делу, я же просто так!
И даже не на рюмку, а на чашку.
Мне и минуты было бы вполне
Достаточно, чтоб наглядеться снова,
Услышать шепот: ты в своем уме?
- Придумать ничего не мог другого?!
А я устал причины сочинять,
На первый взгляд, серьезные до скуки -
Зачем и почему поцеловать
Мне хочется глаза твои и руки.
А может их, причин-то этих, нет?
А есть в груди еще остаток боли…
В конце концов, ты заберешь букет?
А то мне розы пальцы искололи.
Ты не сердись, я, правда, ухожу,
Скажи ему, что перепутал спьяну.
Мне без тебя… да я тобой дышу!
И не надейся – ждать не перестану... (Сказоч-Ник)

І знову осінь.... 19.10.2013

I_RAvish — Sat, 19 Oct 2013 18:07:18 GMT

Ось уже два роки я веду свій блог під назвою "Мереживо життя", в якому ділюсь своїми почуттями, враженнями, поглядами на оточуючий світ. Я ділюсь своїм життям, оголюючи душу та відкриваючи серце. І це вже, напевно, традиція - щороку 19 жовтня робити підсумок прожитого року.

На дворі знову осінь. Вона, як завжди, особлива. Колись, я думала, що не люблю цю пору року. Але на днях, прогулюючись своїм рідним містом, я чітко зрозуміла - я не люблю осінь, я просто її обожнюю!!! Щось дивне є в ній, заворожуюче, мрійливе. Розмальоване, наче картина, в жовтогарячі фарби листя дерев, яке опадає і простелює сліпучу золоту доріжку. Повітря таке чисте, прохолодне і в нього особливий запах, смак... На вулицях міста стало спокійно і, як на мене, затишно. Восени життя, наче завмирає, заставляючи нас зупинитись та переосмислити своє життя. Можна одягнутись тепліше, укутатись теплим в'язаним шарфом та пройтись по осінньому парку, вуличками рідного міста, позаглядати в освітлені вікна будинків і здогадуватись, яке життя ховається за ними, які люди, чим живуть. І просто так помріяти... Про своє... Особливе... Осінь завжди мене надихає. Якось по іншому, не так, як інші пори року. Мені хочеться спекти яблучно-ванільний пиріг або шоколадний бісквітний торт з йогуртовим кремом, заварити ароматний чай і ....дивитись телевізор. Так, тільки восени у мене з'являється терпіння дивитись телевізор і бажання їсти солодке, бо в іншу пору року я з легкістю без цього обхожусь. І що стосується чаю... Я п'ю його щоранку на протязі року, але тільки холодними осінніми вечорами він по справжньому смачний і, напевно, не тому, що зігріває, а тому, що створює особливу атмосферу затишку, якого так часто не вистачає в житті. А ще цієї осені мені нестримно захотілось... в'язати. Так, саме в'язати! Теплі та затишні светри, шарфи, декор для посуду... Я ж кажу - осінь надихає мене по іншому)))

А ще цієї осені я створила свою студію декору "Нарру". Звичайно, поки це тільки хоббі і прибутку зовсім не приносить. Але, як кажуть, не все одразу! Головне, що це мені подобається і приносить задоволення. Мені хочеться вірити, що назва цього проекту буде знаковою і принесе тільки щастя. І сподіваюсь, що все у мене вийде, бо дуже не хочеться відмовлятись від своєї мрії.

Взагалі цей рік був хорошим. Звичайно, не таким, як минулий))) Він просто був іншим, насиченим іншими подіями, враженнями. Чого тільки варта неймовірна подорож по країнах Європи- Словенії, Угорщині, Австрії! І, нарешті, я здійснила ще одну свою найдавнішу мрію - побувала в Італії! Це було незабутньо і залишиться в пам'яті назавжди!

В цьому році ми з чоловіком відсвяткували річницю нашого весілля, організували ніжну фотосесію з цього приводу і таким чином втілили в життя ще одну мою творчу мрію. Але найголовнішим досягненням цього року я безперечно вважаю той факт, що ми вистояли та витримали всі складнощі першого року сімейного життя! Звичайно, в цьому році у нас ще буде декілька важливих подій, але це вже зовсім інша тема. А зараз саме час пити ароматний чай... З Днем Народженням, мій БЛОГ! З новою осінню!

One year later (02.09.13)... 18.10.2013

I_RAvish — Fri, 18 Oct 2013 16:08:20 GMT

На жаль, пишу про це з величезним запізненням, але краще пізно, ніж ніколи))) Цієї осені нашій сім'ї виповнився перший рік!!!! Звичайно, це ще зовсім мало, але з огляду на все пережите за цей рік, здається, що минуло набагато більше. Це був надзвичайно важкий рік і, можна сказати, що ми пройшли певну перевірку на міцність. Зважаючи на те, що святкувння першої річниці все таки відбулось, ми пройшли її гідно! Хочеться вірити, що далі буде тільки краще і з плином років ми не втратимо романтичності та щирості наших стосунків.

Так вийшло, що річницю весілля ми відзначали кілька разів. День нашого весілля ми відсвяткували з чоловіком тільки удвох у тому самому готелі, де у нас була перша шлюбна ніч. Це була романтична обстановка, смачна вечеря при свічках, багато спогадів і перегляд весільного відео вперше після весілля! Було таке відчуття, ніби ми перенеслися в день нашого весілля. Ми згадували цей особливий день рік тому, яким він був, як пройшов, і як після всіх подій ми прийшли сюди - в цей самий номер. Як не хотілось скидати весільню сукню, як разом з чоловіком вибирали сотні шпильок із волосся, а потім тільки удвох відмітили НАШ ДЕНЬ шампанським. А потім я ще довго не могла заснути, згадуючи кожну деталь, запах, колір цього дня і дивилась в темноті на свою весільну сукню, яка висіла на віконній ручці і розуміла..... я вже більше ніколи її не одягну... Таке буває тільки раз в житті. Від спогадів та емоцій хотілося одночасно плакати і сміятися. Це особливе відчуття, яке важко описати словами... Це потрібно тільки пережити.

А на вихідних ми зібрали друзів в осінньому саду на "Vintage Garden Party". Це був незабутній вечір, теплий і дуже затишний. У саду під деревами ми організували фотозону і куточок з нашою весільною книгою побажань, в якій тепер з'явилася нова сторінка "Наша перша річниця" з теплими побажаннями від друзів. Був також солодкий столик з чаєм та кавою і, звичайно , не обійшлося без смачного шашлику. А ввечері, коли стемніло і на деревах засвітились ліхтарики, за допомогою проектора на великому екрані, ми всі разом дивились весільне відео і кліп з нашої фотосесії на річницю весілля. Нам подарували багато гарних подарунків, а ми, у свою чергу, віддячили друзів домашнім вишневим варенням, зробленим мною з любов'ю.

Спеціально до річниці нашого весілля ми ще влітку організували надзвичайно ніжну та романтичну фотосессію в стилі "Shаbby shic". Головним декоратором та генератором ідей була я, але тільки завдяки допомозі чоловіка мені вдалось всі свої задуми втілити в реальність. Я давно мріяла про таку фотосесію і надзвичайно рада, що моя мрія збулась. Тепер в мене інша мрія - створювати красиві та оригінальні декорації для фотосесій. Мені дійсно це подобається і, як виявилось, виходить не погано))) Про нашу річницю нещодавно написали в одному онлайн журналі і мені це дуже приємно.

Так швидко минає час. Все було, ніби вчора, а вже перегорнута нова сторінка під назвою "Перша річниця". Так хочеться вірити, що в нашій cімейній книзі, яку ми розпочали писати 02 вересня 2012 року, буде надзвичайно багато яскравих та щасливих сторінок. Так хочеться побажати нам, таким ще недосвіченим і молодим, не розгубити в шаленому ритмі життя, серед безлічі побутових проблем тих особливих почуттів, які є основною причиною нашої історії. І так хочеться вірити, що через роки, не зважаючи ні на що, ми залишимось такими, якими ми є сьогодні - закоханими, романтичними, відвертими, СПРАВЖНІМИ....

П.С. Никифор, прийшов час для здійснення моєї мрії)))

Прощавай літо 2013! 10.09.2013

I_RAvish — Tue, 10 Sep 2013 21:37:31 GMT

Ось і закінчилось літо... Скоріше пролетіло непомітно. В моїй пам'яті воно залишиться назавжди. В липні ми зробили шенген-візи і всією сім'єю подорожували Європою. Це була незабутня подорож, наповнена новими враженнями і емоціями. Вечірній Будапешт, з його ланцюговим мостом через р.Дунай, величним парламентом та старовинною архітектурою; місто-квітів Годьолле, де є маленька кондитерська з найсмачнішим морозивом; справжнє озеро-море Балатон та переправа через нього на паромі; затишний Модярод, з його п'янкими винами та знаменитою "Формулою-1"; смішні німці, які побачивши мене кричали в слід "Ангел!"; сонячний та метушливий Мілан - справжня мека для модників (я і сама не втрималась); романтична Венеція з її вуличками-річками, гондолами, старовинними будиночками, з вікон яких так і здається зараз вигляне справжня італійка з епохи Середньовіччя і гукатиме на свого коханого; красуня Любляна з її трьома мостами, наче головами дракона, і замком, з висоти якого відкривається неймовірний вид на місто; спокійна Австрія, огорнута Альпами, де так і, здається, живе Мілка з реклами))); маленьке австрійське містечко з затишним готелем, баварськими сосисками, стареньким костьолом, годинник на якому відбиває щогодини та доброзичливими мешканцями, які вітаються з усіма перехожими... Ех! Всі ці моменти залишуться в пам'яті надовго....назавжди.... А в моїй "скарбничці особливих міст та містечок" добавилось ще декілька, в які завжди хочеться повертатись...

Без варіантів 30.06.2013

I_RAvish — Sun, 30 Jun 2013 18:25:13 GMT

Сьогодні рівно 4 роки історії кохання, яка почалась з нічого, а закінчилась створенням сім'ї. В цей день по традиції ми ходили в кіно, як і кожного року в цей день. Я зберігаю кожен квиток із датою 30 червня і не тільки. Мені це важливо. Як і всі інші, здавалось би, непотрібні дрібнички, бо вважаю, що саме вони роблять наше життя повноцінним, таким, яким воно є. І взагалі все наше життя складається з памятних моментів, важливих подій і дат, які ми зберігаємо не в картонних ящиках на запилених антресолях, а в шухлядках своєї душі, які іноді відкриваємо, щоб нагадати і знову прожити ті відчуття. Шкода, що так думаю тільки я. А тоді 4 роки назад, як не дивно, я почувала те саме, що і зараз - невпевненність. Чому? Адже пройшло стільки часу і все повинно було стати на свої місця. Але запитань не стало менше, їх все більше з кожним днем. Та це дрібниці... Я тільки одного зрозуміти так і не можу - за що? За яку провину? В мені стільки ніжності, тепла, любові, яку хочеться дарувати... Стільки романтики, що вистачить на всі романи в світі... Стільки шалених ідей, що іноді в них можна заплутатись... Я так хочу жити, творити, кохати, робити кожен день життя яскравим, неповторним!!!! Але такою я йому не потрібна. А для щастя, як виявилось, так мало треба - щоб тебе сприймали і кохали такою, якою ти є, з усіма твоїми недоліками, дивацтвами, мріями... і поруч людину, здатну на шалені вчинки, яка не проживає життя, а живе ним.

Хіба можна кохати тільки за конкретні якості, а інші призирати? Хіба можно вибірково дарувати увагу і любов? Хіба можна сьогодні бути терплячим, турботливим, а завтра тираном душі? Хіба можна ображати людину, яка подарувала тобі стільки приємних моментів життя? Сльози або посмішка коханої людини? Щастя в очах чи бехзвихідь? За цим переліком запитань криється одне, але набагато важливіше - ти або кохаєш, або ні? Інших варіантів бути не може!

Народжені літати - повзати не будуть... 02.06.2013

I_RAvish — Sun, 02 Jun 2013 12:34:48 GMT

Вчора на дачі спасли маленьке пташенятко дятла з пазурів нашого дачного кота Тимура. Воно тільки вчилось літати і впало з дерева. Це був його самий перший раз, перша спроба взмахнути крилами і полетіти в небо... Завжди здавалось, що птахи вміють літати від народження, а ні - вчаться так само, як і ми ходити))) Воно було дуже налякане і це не дивно: випасти зі свого затишного гніздечка і попасти в пазурі справжнього кота! Справжнього, бо наш Тимур саме такий. Він із тих котів, яких впевнено можна називати хижаками. Спочатку нам здавалось, що маленький птах не виживе, переживши таку жахливу пригоду, але, коли він трошки оклигав, хтось запропонував навчити його літати. Для мене це було дико! Пташенятко підкидали вгору і воно падало на землю, тільки раз взмахнувши крилами. Після другої спроби, ми його поклали на дерево. Він просидів там майже годину, тільки іноді перестрибуючи з однієї гілки на іншу. Хтось навіть шуткував, що він птах-скелелаз і літати не буде. А потім в якийсь момент набрався сил та мужності.... і полетів. Впевнено! В мене були такі емоціїї, що важко передати словами. Хороша історія зі щасливим кінцем, яка ще раз доводить, що народжений літати - повзати не буде))) Головне - вірити в свої сили і ніколи не здаватись, навіть тоді, коли здається, що шансів на порятунок немає і вижити не вдасться.

"Звёзды в лужах делить с тобой..." 04.04.2013

I_RAvish — Thu, 04 Apr 2013 19:33:52 GMT

Вже третій день підряд переглядаю відео групи "30.02" на пісню "Звёзды в лужах", про яку дізналась зовсім недавно. Мені подобається те, що роблять ці хлопці, про що співають. Душевно, щиро... Іноді так цього не вистачає.
Як багато чоловіків, які говорять, що хочуть бути поруч з нами і як мало тих, які насправді залишаються поруч, не зважаючи ні на що. Тих, які люблять нас такими, якими ми є...

А знаєш, чого б я хотіла? 04.04.2013

I_RAvish — Thu, 04 Apr 2013 16:54:10 GMT

На просторах інтернету знайшла вірш, який відображає мої бажання та мрії про життя. Гарні слова, які зачепили моє серце....

А знаешь, чего я хотела бы, милый?

Ни норку, ни жемчуг, ни автомобили.
Ни клубы и шмотки - от Gucci и Prado…

А маленький домик, с беседкой и садом.
Собаку с забавной и длинною кличкой.
И пару (не более) вредных привычек.
Семейные вылазки в лес за грибами.
Шашлык во дворе, по субботам, с друзьями.
Зимой, завсегда, лыжные эстафеты.
А летом… О боже, что было бы летом!
Соленья, компоты, полив помидоров.
И редкие – так, от усталости – ссоры.
Мой чай со смородиною и мелиссой
в постель. Или вечером - под телевизор.
Закаты и стрёкот сверчков на террасе.
Шептание на ухо: «Ты - мое счастье»…
Два ангела в доме, сопящих в кровати.
Ты, тихо снимающий летнее платье
с меня, чтоб детей не будить…Твои руки,
которых мне так не хватало б в разлуке
пусть даже недолгой - по будням, когда мы
с тобой на работе… Я б очень скучала…
Но снова суббота. Потом воскресенье.
Мы дома, все вместе, с клубничным вареньем
пьем чай со смородиною и мелиссой…

Вот, милый, какой бы хотела я жизни.

Ирина Куртмазова

Я мрію про те, що й ти також... 04.04.2013

I_RAvish — Thu, 04 Apr 2013 14:29:15 GMT

Божевільний світ, нескінченна метушня... Всі постійно кудись поспішають... Бредуть, опустивши погляд додолу, наче несуть на своїх плечах гори проблем. Ми живемо щодня по одному і тому ж графіку, по натоптаному нами маршруту: встаємо о тій же годині, п'ємо каву чи чай, добираємось на роботу, загубившись в сірій массі таких самих пасажирів, тонемо в купі фіскальних чеків, купуючи щодня непотрібні товари і забиваємо шафи "модним трендовим лахміттям". А повз проходить життя з усіма його радощами та яскравими барвами. Гублячись в потоці своїх мрій та бажань, ми чомусь не маємо часу зупинитись на хвилинку і задуматись: а про що саме ми мріємо? Насправді, наші мрії не такі космічні, як пишуть на білбордах в рамках соціальної реклами. Хоча мені надзвичайно подобається їх задум. Можливо, ми забули, що таке мріяти і потрібно нам іноді про це нагадувати. Мріяти - не погано, гірше - не мріяти взагалі! Жити без мрії, наче жити без завтрашнього дня, без віри, що він наступить.

А наші мрії, якщо розібратись, досить прості і справжні. Для щастя, насправді, нам так мало потрібно. Бути здоровими, і щоб були здоровими всі наші рідні та близькі; робота, яка приносить матеріальне та духовне задоволення; декілька справжніх друзів, які завжди будуть поруч; мати сім'ю; двох діток - синочка та дочку; власний затишний будиночок (і справа тут зовсім не в кількості квадратних метрів), і щоб в тому будиночку були щасливими наші кохані та завжди лунав дитячий сміх; хоча б раз на рік вибиратись на відпочинок всією сім'єю (і не страшно, якщо це будуть не Мальдіви); мати вільний час на себе і на своє хоббі, і щоб якомога довше жили наші домашні улюбленці... І це зовсім не буденні речі, які ми сприймаємо як по праву нам дане від народження, щось невід'ємне... Щастя в простому і, на жаль, ми починаємо це цінувати тільки тоді, коли втрачаємо або не знаходимо. А все інше - розкішні вілли, дорогі автомобілі, відпочинок в готелях для нафтових магнатів - це лиш додаток, такий собі бонус, без якого ми легко можемо обійтись, адже щасливими нас робить зовсім інше.

Хоча іноді мрії повинні бути божевільними. Ніколи не забороняй собі мріяти! І мрії неодмінно здійсняться... Обов'язково!