Закарпаття - незабутній край, наповнений сонцем, неповторними пейзажами, цілющими водами, смаком доброго вина і якимось дивним відчуттям щастя та свободи! Закарпаття - це любов з першого погляду, першого подиху... Це те, чим можна пишатись. Побувавши тут хоч раз, неодмінно захочеш повернутись.

Минулого літа ми з коханим, довго думаючи над тим, де провести відпустку, обрали дивовижне село на Закарпатті - Шаян. Зі смаком Шаяна я була знайома вже давно по одноіменній мінеральній воді, яка неймовірно мені підходила за своїм смаком та властивостями. Раніше, коли чула фразу, що комусь якась вода не підходить або не подобається смак, сміялась. Ну як так? Вода як вода... Доки не спробувала Моршинську та Шаянську. І тоді зрозуміла, вода має смак.

Шаян - однозначно одна з перлин Закарпаття, звідси майже до всіх визначних місць однакова відстань. А як гарно там, просто не описати словами! Візитівкою Шаяна, окрім цілющої води, є три гори, навколо яких ходять легенди. Ось одна з них. Давно на село напали вороги і спалили його. Врятувалась тільки сім'я Шаян. Вороги побігли за ними, і вбили почергово всіх. На місці загибелі батька виросла висока гора - Шаян. Син загинув на зеленому барвінку - і виросла найменша гора Шаянчик. Через декілька метрів загинула мати – на цьому місці височить гора Шаянчиха. З підніжжя гір тече мінеральна, цілюща вода, яка заполоняє силою. Ці три гори Великий, Середній і Малий Шаян, оточують село. Тому в Шаяні майже завжди  штильова тепла погода.

Шаян зустрів нас похмурою погодою, затуманеними румунськими горами і неймовірно ошатною  архітектурою. Тут кожен будиночок якийсь особливий, деякі мають своєрідну оригінальну будову, тут все продумано до дрібниць і зроблено з любов'ю. Потрапляючи в Шаян, відчуваєш, ніби ти десь за кордоном. Але, знаючи, що це Україна, переймає дух від гордості за працьовитих людей, за неймовірну природу нашої рідної країни.

Наступний ранок розпочався з сонячного проміння, яке пробивалось через віконце і лоскотало щічки. І це неймовірно тішило, адже тепер точно можна насолоджуватись всією красою гір, неймовірними пейзажами та побачити визначні місця Закарпаття. І хоч небо потім всеодно нахмурилось, ми вирушили в Мукачево в замок Паланок, який овіяний легендами і бойовою славою.  Древній замок видно, з якого б ви боку не наближалися до Мукачева. 

Повертаючись в готель з неймовірними враженнями, ми заїхали ще в замок Шенборнів, який знаходиться на території діючого санаторія "Карпати" і на сьогоднішній день є одним з його корпусів. На жаль, в середину нам так і не вдалось потрапити, бо корпус був зачинений на ремонт. Але те, що ми побачили ззовні, не залишило нас байдужим. Це дуже гарна будова, зі своїми цікавими особливостями. Замок Шенборнів, як і багато європейських замків того часу, має так звану  астрономічну будову. Так, кількість вікон в замку відповідає кількості днів в році – 365, 52 кімнати ніби символізують кількість тижнів в році, 12 виходів – 12 місяців.  Двері входів і вікна над ними розмавльовані вітражами на біблійську тематику. Над замком височіють 4 башні різної форми, на кожній з яких прикріплений флюгер з вирізаною датою його будівництва – 1890 рік. Замок оточує 19 га території, на якій знаходиться чарівний  сад-дендрарій з озером посередині. В саду також знаходится «Джерело молодості та краси» з цілющою водою.

Заглянули ми і в палац "Сент-Міклош", що у Чинадієві, поблизу Мукачева. Цей палац ще називають замком Кохання. На вигляд, він більше схожий на руїни, але має дуже гарну історію. Відомо, що 1682 року в стінах цього замку відбувалося найбільше кохання, яке знало людство. Те, яке змінило долю не тільки двох великих люблячих сердець, але й долю цілого народу… Вся Західна Європа затамувавши подих стежила за подіями, що відбувалися отут, на другому поверсі, у спальні Ілони Зріні. Сталося так, що Ілона Зріні віддала руку і серце повстанцю… За це її дуже покарали, відібрали у неї все, заточили у в’язницю, і потім вислали за межі Австро-Угорщини, де вона і померла зі своїм коханим чоловіком. Фактично з її сторони це було жертвоприношення, вона принесла в жертву все заради свого кохання і народу. Родзинкою цього палацу є його  "таємні переходи" - подвійні стіни, пройти всередині яких нам радо дозволив орендар замку, художник  і просто дуже гарна людина Йосип Бартош. Дуже хочеться, щоб йому вдалось повністю відновити Замок Кохання з руїн, щоб він міг вабити до себе туристів.

Наступного дня ми з коханим замовили екскурсію: побували на фабриці фетрових головних уборів, відвідали страусину та оленячу ферми (враження неймовірні!), а також Селиську сироварню, де продегустували  екологічно чисті сири та смачне вино. Побували також в селищі Іза, де всі люди з покоління в покоління займаються лозоплетінням.

А вже, наступного дня, коли Закарпатське сонечко нас  тішило своїм теплом, ми вирушили на Синевир. Побачити це озеро було моєю давньою заповітною мрією. Я і не уявляла, що там так гарно! І знаходиться ця красота на висоті 989 метрів над рівнем моря, тому там було прохолодніше, ніж внизу. Краєвиди Синевира вражають своєю мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140—160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. На півострівці з іншого боку височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир». Згідно з легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, за наказом графа було вбито кам’яною брилою за його простацьке походження. А яка там чиста вода! Ми з коханим заворожено спостерігали як в ній безпечно, ніби граючись,  плаває форель... І як спокійно та гарно там, що не хотілось залишати це чудове місце, створене самою природою.

Повертаючись в Шаян, ми зупинились біля Закарпатського моря - Вільшанське водосховище. Про його існування ми знали зазделегідь, тому набравши бутербродів, вирішили позагоряти на його березі. Так, водосховище вражає своїми розмірами, аж захоплює дух! Але, найбільшим здивуванням, та ще й неприємним, був весь той бруд, який люди поскидали на його береги. Мені, як екологу, було моторошно дивитись на цю картину. Невже так можна чинити з такою красою? Звичайно відпочинок, та й настрій був зіпсований...

Весь наступний день ми присвятили пасивному відпочинку - вирушили на озеро "Силоамська купальня", що знаходиться при в'їзді в Шаян. Відпочинок був цікавий: ми катались на катамаранах, плавали в озері, загоряли, коханий спускався з надувних гірок, просто відпочивали та їли піццу.

А ввечері, коли на Шаянські гори спустився вечір, ми відправились на вечерю в один із ресторанів цього курорту - "Червона рута". Офіціанти, за нашим проханням, посадили нас на терасі і дали теплі  пледи з шотландським візерунком, бо вечори в кінці літа вже прохолодні. Ми замовили грибну юшку, запечену форель, вино... На терасі грав саксофоніст... Якась пара танцювала. До входу в ресторан під'їхала карета... А ми з коханим, закутані в теплі та затишні пледи,  пили вино і насолоджувались таким гарним вечором та один одним. На жаль, це був останній вечір в мальовничому кутку Закарпаття, який зветься Шаян, і завтра нас чекала дорога додому.... Повертаючись додому не було смутку, ми точно знали, що сюди ще обов'язково повернемось, бо ми ще стільки всього не бачили... До зустрічі, Сонячне Закарпаття!