Сьогодні приснився сон... Такий справжній, емоційний, ніби все було насправді. В ньому був той, з ким зустрітися в реальному житті у нас так і не вийшло... У снах можливо все. Він приїхав і виконав свою давню обіцянку. Просив поїхати з ним, покинути все - рідне місто, сім'ю, друзів.... А я злакалась... Ні, не того, про що він просив. Я боялась глянути йому в очі, і тонучи в бездонній синяві, знайти там відповідь на всі запитання, про які думати заборонила собі вже давно. А потім він поїхав, я залишалась на самоті зі своїм вічним "якби"... Плакала.... Прокинулась.... На дворі сонячний і такий теплий ранок листопада. Все як завжди, все на своїх місцях. Живу за звичним графіком, по тому ж самому плану... На сніданок, вже звично, чай із круассаном... І тільки іноді неконтрольовані сни переносять в іншу реальність, повертаючи в минуле. Вони вивертають душу навиворіть, дістаючи з її глибин колись далеко сховане ... І здавалось забуте... Навіщо? Весь день на думці цей дивний сон, який майже склався у ще нерифмовані рядки вірша. До чого він? Можливо, він приходив у мій сон, щоб попрощатись, бо в реальному житті ми так цього і не зробили...

Вот так бы завалиться невзначай – Без повода, без глупых выяснений, И ляпнуть, улыбнувшись: я на чай… И извиниться, что без приглашений
Увидеть, как блеснут твои глаза – Две звездочки-смешинки в полумраке; И выйдет муж на наши голоса, А я с цветами, пьяный и во фраке! Ну, пусть не фрак, пусть брюки и пиджак, И водолазка, черная, в обтяжку – Я ж не по делу, я же просто так! И даже не на рюмку, а на чашку. Мне и минуты было бы вполне Достаточно, чтоб наглядеться снова, Услышать шепот: ты в своем уме? - Придумать ничего не мог другого?! А я устал причины сочинять, На первый взгляд, серьезные до скуки - Зачем и почему поцеловать Мне хочется глаза твои и руки. А может их, причин-то этих, нет? А есть в груди еще остаток боли… В конце концов, ты заберешь букет? А то мне розы пальцы искололи. Ты не сердись, я, правда, ухожу, Скажи ему, что перепутал спьяну. Мне без тебя… да я тобой дышу! И не надейся – ждать не перестану... (Сказоч-Ник)
|