Самотність... Наче холод пронизує тіло від цього слова. Що таке самотність? І чи буваємо вагалі ми самотніми? Напевно, цим питанням задавалось багато людей. У кожного є сім'я (ну принаймні так повинно бути), є однокласники, одногрупники, колеги, сусіди, друзі, просто пересічні люди-одноденки.

То чому ж так багато людей у світі почуваються  самотніми, нікому не потрібними? Чому так часто мовчить телефон?

Пам'ятаю, в дитинстві у мене було так багато друзів, що запросити всіх на своє день народження було цілою проблемою. А сьогодні проблема інша - немає кого... От це дійсно проблема. Куди подівались всі ті хлопчики та дівчатка з мого дитинства? Саша, Віта, Юра, Паша, Галя, Оля, Христя, Сергій, Таня, Катя, Іра.... Де ви? Повиростали, розбіглись хто куди. Тільки наш старенький дворик все ще береже посмішки, голоси та таємниці нашого дитинства. Будуть підростати нові покоління, а він буде пам'ятати нас і ніколи не забуде, бо ми його перші діти і таких ніколи вже не буде...

Іра, Катя... Мої найкращі подружки, ще з пелюшок. Як багато ми з вами пережили! Пам'ятаєте наші ігри з ляльками Барбі, катання на санчатах взимку, на роликах влітку? А потім ми підросли - перші дискотеки, перші хлопці, перші сльози, перші переживання. А пам'ятаєте, як одного разу ми всі дружно пекли торт, як залишались на ніч в Іри і всю ніч не спали, бо розмовляли. А іноді залишали увімкненим світло, щоб батьки бачили, і тікали на дискотеку? А перше вересня, коли Катя поступила? А пам'ятаєте, як на новий рік готували подарунки одна одній і як весело його проводили? Пам'ятаєте, як ви мріяли бути подружками на моєму весіллі? А тепер я сумніваюсь чи ви взагалі приймете моє запрошення. А пам'ятаєте, як ми їздили в Карпати? Пам'ятаєте. Я впевнена в цьому. Таке не забувається. Тільки тепер ми подруги тільки в спогадах... А так хочеться повернути той час назад і хоча б зрозуміти, що розбило нашу дружбу. 

Людка...Моя шкільна подружка, з якою так багато років просиділи разом за однією партою. Пам'ятаєш, ми грали в збірній по баскетболу за школу, завжди разом чергували і ненавиділи фізику та геометрію? А пам'ятаєш, ти брала участь в конкурсі "Міс школа", і хоч ти не перемогла, я за тебе дуже пеживала і для мене ти все одно була самою гарною. А ще пам'ятаєш в старших класах ми носили підручники по складеному нами графіку?  Так от я його зберігаю до сьогодні, як пам'ять про ті незабутні роки.

Янка... Моя одногрупниця-подружка, з якою я спілкуюсь і сьогодні. Скільки всього було в нашому житті! Які прекрасні роки нас поєднували! Я рада, що після закінчення університету, ми хоч і не часто, але іноді спілкуємось. Правда, шкода, що ця дружба, наче свічка, все догорає-догорає. І тільки від нас залежить, чи буде горіти вона далі. А мені дуже хочеться, щоб вона ніколи не погасла. От завтра в тебе день народження, а я сьогодні весь день чекала на твоє запрошення і так не дочекалась... 

Таня... Моя однокурсниця і колишня колега по роботі. Пам'ятаєш, як ми зовсім зелені прийшли на роботу і нас прийняли на випробувальний термін? Як разом ми долали всі труднощі,  вчились новому і в один день нас прийняли на роботу? Пам'ятаєш, як після закінчення робочого дня, ми залишались на роботі, щоб попити чаю та порозмовляти? Як ходили в кафе чи піццерію разом з іншими  колегами і як весело нам було? Пам'ятаєш наші корпоративи? Нашу поїздку на море в Євпаторію і як довго ми вибивали цю відпустку у керівництва? І радості не було меж, коли нас відпустили. А пам'ятаєш, який незабутній тоді був відпочинок? Повір мені, я ніколи не забуду. Пам'ятаєш, ми ходили на річку загорати, ходили разом в кіно і по магазинам, іздили в походи? І як зустріли наших других половинок? А пам'ятаєш, як одного разу одночасно написали заяви на звільнення? І з того часу більше не спілкуємось...

Маринка... Ще одна моя подружка-колега. Пам'ятаєш, як ми бігали одна до одної в кабінет, щоб поділитись найсвіжішими подіями в особистому житті? Як сварилась з нами директор? Ти була першою, кому я все розповідала, з ким ділилась особистим, найдорожчим. І яким ударом для мене було те, що ти попала під скорочення! Пам'ятаєш, ти сильно плакала, переживала, а я тебе як могла підримувала? Мені було важче не менше, адже на той момент ти була єдиною людиною на роботі, з якою можна було поговорити, і якій можна було довіритись. Я дуже рада, що ми з тобою хоч рідко, але все таки спілкуємось. А так хочеться, щоб все було, як і раніше - ти і я розмовляємо за чашкою чаю і весь світ нам по коліна. Шкода, що це буває так рідко...

Самотність... Дивне слово, яке кожен розуміє по своєму. Це відчуття, яке ми уникаємо протягом всього свого життя. Ми люди, як говорить один мій добрий знайомий, живемо зграєю і по одинці просто не виживемо. 

Іноді так не вистачає тих днів, тих людей... Тих посмішок, тих слів... Самотність... Це, коли твої найкращі друзі живуть тільки в твоїх спогадах...