В нашому метушливому світі, серед тисячі звичайних перехожих, сотні випадкових знайомих, інколи так важко віднайти справжнє  кохання – єдине і назавжди!

Вони були зовсім незнайомими людьми, у кожного своє життя, свої проблеми, свої турботи, свої амбіції… Але, незважаючи на все, їм судилось зустрітись – рано чи пізно… Вони ходили одними і тими ж вуличками рідного міста, у них були спільні знайомі, вони проводили час в одній і тій же компанії, але ніколи не зустрічались. Проте, одного травневого дня доля зглянулась на них і звела їх на весіллі у спільних знайомих. Серед тієї веселої компанії за їхнім столиком були тільки двоє незнайомих – він і вона. Якась іскра пробігла між ними і вони зрозуміли - ця зустріч невипадкова. Він весь вечір запрошував її танцювати, говорив, що її сукня неймовірного синього кольору йому дуже подобається. І це не дивно, його улюблений автомобіль був такого ж самого кольору… Саме він  і розлучив їх на деякий час. Він пообіцяв подзвонити, але не виконав своєї обіцянки.. Бо весь свій вільний час присвячував ремонту автомобіля. Але долю не обдуриш і через місяць вона знову звела їх разом в поході. Саме там, знаходячись серед чарівної природи на березі р. Дністер, він зрозумів, що більше ніколи її не відпустить. Наступного дня, 30 червня, він знайшов номер її  телефону, набрав, і запросив в кінопаркінг. Вона, на диво, відповіла на незнайомий дзвінок і прийняла пропозицію. З того часу вони стали нерозлучними, весь час проводили разом, багато подорожували, відкриваючи цей світ разом. Якось восени 2010 року на травневі свята, він запросив її до Львова, бо добре знав, що побувати в цьому місті вона мріяла вже давно. Блукаючи старовинним містом, вони побачили дивний пам’ятник живописцю Никифору, який виконує бажання, якщо потерти йому носа. Вони обоє загадали одне бажання – завжди бути разом. І нікому, навіть один одному не зізнавались в тому, що загадали.

Так проходили дні, місяці, роки, щось змінювалось в цьому світі, щось минало…. Незмінним залишалось тільки одне – вони були разом… І, коли стало очевидним,  що свого життя вони не уявляють один без одного, він вирішив освідчитись їй в коханні. Він хотів, щоб освідчення було неповторним, романтичним і, щоб запам’яталось його коханій назавжди. Він точно знав, він не сумнівався, що зробить це у Львові, на тому ж місці, де колись загадав бажання, щоб вона завжди була поруч з ним. На початку весни 2012 року він знову запросив її до Львова… Вони блукали старовинними вуличками міста, вдихали аромат кави та шоколаду, насолоджувались першими теплими весняними днями, згадуючи ту свою першу спільну подорож в далекому вже 2010 році…. А ввечері, коли старовинний Львів засяяв вогниками вуличних ліхтарів, він запросив її на каву… Вони сиділи удвох у затишній кав’ярні у центрі Львова, за вікном кипіло життя, туди сюди бігали туристи…. А вони були тільки удвох….. Час, немов зупинився… Він неймовірно хвилювався… Адже знав, щойно вона доп’є смачну каву, він відведе її до того самого пам’ятника, і зі словами «МОЯ МРІЯ ЗБУЛАСЬ» запропонує  їй стати його дружиною…..