В житті дуже часто складаютья  ситуації, які ставлять нас перед вибором. Іноді він дається зовсім не легко, залишаючи в пам'яті, а деколи й в серці, незрозумілий осад, який тривожить все життя, періодично нагадуючи про себе цим дивним сполучником "якби".... І за все життя цих "якби" назбирується стільки, що в уяві можна вималювати зовсім іншу картину свого життя, і навіть зовсім іншого себе. І ці надокучливі запитання "А якби я тоді вчинила так?", незважаючи ні нащо, будуть їсти нас зсередини ще довго, а іноді й завжди.

Як і більшість людей, я - не виняток.... І в моїй пам'яті  є місце для "якби". Я б не сказала, що вони мене сильно мучать, чи нестерпно з'їдають мене з середини. Я б не сказала, що мене дуже болить, чи я жалкую. Вони просто є і іноді, час від часу, нагадують про себе. І від цього нікуди не дінешся, не викреслиш, не зітреш. На жаль, наша пам'ять не має клавіш "delete", а свідомість не має миттєвих налаштувань  - відмінити завдання або перезагрузитись. Це все тільки з часом. Хоча з часом за деякі вчинки болить ще сильніше...

Ось вони мої "якби"... деякі серйозні та поважні, а деякі смішні і навіть безглузді.

Якби я народилась  в серпні, а не в липні, коли мене ніхто не чекав, я була б іншою? Я б народилась тоді під іншим знаком зодіаку, а не під самим чуттєвим, романтичним і сентиментальним. Напевно, я б ніколи не писала віршів, не малювала, не вела цей блог і врешті-решт, не жила би в своєму маленькому світі, такому не схожому на світ інших людей. Я б була сильною і сміливою, наче лев, всі мої думки були би зайняті тільки кар'єрою. Можливо....

А, якби в дитинстві я все таки їла хліб? Тоді б зла вихователька-єврейка не зачиняла мене в групі, коли всі діти грались на вулиці. І мама не розізлилась би і не перевела мене в інший садочок, де я настільки здружилась з новими дітками, що батьки змушені були потім мене віддати вчитись з ними в одну школу.

Якби мама не вирішила мене віддати на навчання в 6 років, мене б взяли в іншу школу з поглибленим вивченням англійської мови, в яку брали тільки семирічок. Але ж мама не хотіла чекати... Та й я здружилась з тими дітками з садочку...

Якби я в дитинстві все розуміла, то, можливо б мама віддала  мене в школу художньої гімнастики і я досягла значних результатів. Але ж тоді мені, такій маленькій дівчинці, здавалось, що та тьотя хоче забрати мене у мами, в моїй маленькій голівці ніяк не вкладалось, що я їм ідеально підходжу по параметрам і вони вже тоді бачили, що я буду стрункою дівчиною. Тепер я це розумію... Але якби тоді....

Якби я не піддалась вмовлянням своїх однокласниць втекти зі школи танців, можливо я б закінчила її і дуже добре танцювала.... Я про це тепер так мрію...

Якби мама не рвала мої зошити на дрібні шматочки за неправильно написані літери, у мене був би поганий почерк і я б тоді не писала в школі всі стінгазети до пізньої ночі. А, можливо, справа не в цьому...

Якби в дитинстві хтось з дорослих помітив мій талант і бажання малювати, то, можливо би мене віддали до художньої школи і я б малювала неперевершені картини. Я і так малювала гарно, що одного разу вчитель не повірив, що це моя робота і знизив мені оцінку. Осад в пам'яті залишився на все життя... І той кудлатий песик зі смішними вушками, якого я тоді намалювала...

Якби я не була старостою класу і моя фотографія не висіла на дошці пошани, якби я не ходила на ті нудні олімпіади, можливо моє життя було б цікавішим та веселішим. Як у тих однокласниць, які малювали яскравою помадою губи та бігали з хлопцями на дискотеки.

Якби мене не поставили перед вибором, коли я  подала документи на вступ одночасно на два факультети: філолологічний і географічний... Можлибо, я б не забрала в останню мить документи, подані на філологічний і моя мрія про журналістику збулась.

Якби тоді в сімнадцять років я не розбила серце хлопцеві, який мене безмежно кохав, тільки тому, що ці стосунки заважають мені вчитись. Я ж така хороша дівчинка, відмінниця. А він втік зі школи, влаштувався на роботу і ні про яку вищу освіту і чути не хотів. Йому потрібні були гроші, адже він мріяв, що ми дуже скоро одружимось. Я була такою правильною, що аж нудить, а він таким поганим, що тепер викликає захоплення...

Якби не те безглузде смс-повідомлення, відправлене мною в День св. Валентина хлопцеві, якому я вперше відкрила своє серце і безмежно кохала. Чому? Я б тоді не мучалась довгі роки, не підпускаючи нікого  близько до себе, не страждала, не плакала, не написала б десятків віршів. Можливо, все було б зовсім по іншому...

Якби одного осіннього дня, в день студентів, я не відповіла би на дзвінок з незнайомого номеру, я б і не знала, що почуття можливі на відстані. І ніколи не повірила, що це триватиме так довго... А якби, він набрався сміливості і приїхав до мене ще тоді, можливо все  було б інакше... Але це його "якби"....

 Якби я не боялась кохати... Якби я не була занадто вимогливою, прискіпливою.... якби я не принижувала, не кидала, не розбивала серця.... Не відмовляла на численні пропозиції, я б вже давно вийшла заміж, а не в цьому році))) Можливо.... Але ж за кого? Як я могла обрати одного з тих моїх прекрасних принців, які так трепетно і ніжно мене кохали. Так сильно, нестримно, гарно, до болі, до сліз, до страху.... Я не мала права!!!!

Якби я вибрала ще тоді, я б не познайомилась зі своїм чоловіком і сьогодні не була би його дружиною... Він, напевно, єдиний хто переборов страх переді мною і добивався своєї мрії, довго, важко, іноді вмираючи від безсилля і неможливості змінити ситуацію. Але він був поруч, єдиний, хвилювався, боявся, терпів мене таку егоїстичну, примхливу, зверхню, іноді нестерпну. Він просто був поруч....завжди.

Але якби я все-таки того березневого ранку, коли за вікном плакало небо нестримним дощем, не прийняла його обручку.... Що тоді? У мене не було би весілля моєї мрії, не було би того, що є зараз.  Але найстрашніше - ЙОГО Б НЕ БУЛО ПОРУЧ!

Якби....Якби... Їх ще так багато, що вже нестримно важко згадувати. Їх ще так багато буде. І тепер я точно знаю, що тільки переді мною постане питання вибору, нове "якби" безстрашно і нахабно осідатиме  в моїй пам'яті.

Я не хочу обирати, я не хочу задавати собі питання "яким би було моє життя, якою була би я, якби..." Я відпускаю всі свої "якби"... на волю! Я така, якою повинна бути, якою створила себе сама. Іншою бути я б просто не змогла.....