День Святого Валентина - день всіх закоханих..... Гарне свято... І не зважаючи, на те що це "свято працівників торгівлі", я вважаю його потрібним. Адже серед маси нескінченних буденних клопотів і проблем ми все рідше знаходимо час, щоб сказати рідній людині декілька теплих слів. Точніше такі прості, але інколи такі потрібні три слова - "Я КОХАЮ ТЕБЕ".  

Признаюсь чесно, раніше я не любила це свято і терпіти його не могла. Ніяк не розуміла сенсу в цих безглуздих валентинках, в повітряних кульках, в  дивакуватих обличчях тих закоханих, які тримаючись за ручки, з посмішками до вух, бродили вулицями... Якось не те, не моє. І тому, напевно, і не дивно, що це свято також мене не полюбило. Не зважаючи на те, що кавалерів мені завжди вистачало, це свято доводилось святкувати одній. Можливо, люди поруч були не ті, можливо дійсно не склалось з цим святом... А одного разу взагалі розійшлась в цей день з хлопцем, за якого збиралась вийти заміж.  Частенько мене хлопці запрошували на побачення в цей день, а я завжди відмовлялась. І одного разу мій давній і дуже терплячий та наполегливий кавалер, якому я не відповідала взаємністю, таки влаштував мені пастку: підчатував мене після роботи, щоб всетаки  привітати. Подарунок той приймати я звісно не хотіла, але став він для мене знаковим - з того часу це одні з моїх улюблених парфумів. Тоді від романтичної вечері я відмовилась, погодившись тільки на те, щоб він провів мене. По дорозі я промовилась, що мені дуже подобаються білі тюльпани. І через декілька хвилин я вже вдихала їх зовсім не квітковий аромат. Дрібниці скажете, але ж так приємно, що ще знаходяться хлопці, здатні виконувати бажання...

В день Святого Валентина я залишалась вдома одна, не відповідала на дзвінки, смс-ки. Просто мріяла про той незабутній день закоханих, який в мене ще буде в майбутньому, про того єдиного в світі хлопця, який буде мене по особливому кохати, а головне я буду відповідати йому взаємністю. Тоді мені найбільше хотілось не тільки приймати, але й самій відчути це дивне почуття. І здавалось, варто тільки зустріти ЙОГО... І більше ніколи не доведеться зустрічати це свято самій. Нарешті, воно буде незабутнім, сповненим почуттів, пристрасті, романтики... Здавалось...

Сьогодні я лояльніше відношусь до цього свята, хоча до сих пір не розумію цих непотрібних валентинок. В цей день моїм найбільшим і найбажанішим подарунком було б щось неймовірне та неочікуване від мого коханого, щось таке, на що б мені здавалось він не здатен. Цього разу він знову ж таки довів,що чогось несподіваного від нього не дочекаєшся - все ті ж традиційні цукерки "Рафаелло", на щастя хоча б улюблені. Вчора ми посварились... Внаслідок він пішов, а я вибігши вслід на вулицю, кинула в його машину тими цукерками. Ну не моє це свято... Добре,що хоча б я зараз я багато чого розумію і не дозволю якомусь святу зруйнувати наші стосунки. На щастя, це розуміє і Саша. Тому, обдумавши все, він повернувся, і ми відсвяткували це свято в сімейному колі.   

Але, найголовніше те, що я змінилась. Сьогодні мені хочеться святкувати цей день, а не замикатись від усього світу. Мені хочеться приймати подарунки і сюрпризи від нього. Мені хочеться віддавати свою ніжність, тепло, посмішку і наївними очима сприймати цей світ хоча б раз в рік. Я не уникаю більше цього свята, я відчуваю, що маю на нього право, адже я кохана і кохаю.