Сьогодні рівно 4 роки історії кохання, яка почалась з нічого, а закінчилась створенням сім'ї. В цей день по традиції ми ходили в кіно, як і кожного року в цей день. Я зберігаю кожен квиток із датою 30 червня і не тільки. Мені це важливо. Як і всі інші, здавалось би, непотрібні дрібнички, бо вважаю, що саме вони роблять наше життя повноцінним, таким, яким воно є. І взагалі все наше життя складається з памятних моментів, важливих подій і дат, які ми зберігаємо не в картонних ящиках на запилених антресолях, а в шухлядках своєї душі, які іноді відкриваємо, щоб нагадати і знову прожити ті відчуття. Шкода, що так думаю тільки я. А тоді 4 роки назад, як не дивно, я почувала те саме, що і зараз - невпевненність. Чому? Адже пройшло стільки часу і все повинно було стати на свої місця. Але запитань не стало менше, їх все більше з кожним днем. Та це дрібниці... Я тільки одного зрозуміти так і не можу - за що? За яку провину? В мені стільки ніжності, тепла, любові, яку хочеться дарувати... Стільки романтики, що вистачить на всі романи в світі... Стільки шалених ідей, що іноді в них можна заплутатись... Я так хочу жити, творити, кохати, робити кожен день життя яскравим, неповторним!!!! Але такою я йому не потрібна. А для щастя, як виявилось, так мало треба - щоб тебе сприймали і кохали такою, якою ти є, з усіма твоїми недоліками, дивацтвами, мріями... і поруч людину, здатну на шалені вчинки, яка не проживає життя, а живе ним.
Хіба можна кохати тільки за конкретні якості, а інші призирати? Хіба можно вибірково дарувати увагу і любов? Хіба можна сьогодні бути терплячим, турботливим, а завтра тираном душі? Хіба можна ображати людину, яка подарувала тобі стільки приємних моментів життя? Сльози або посмішка коханої людини? Щастя в очах чи бехзвихідь? За цим переліком запитань криється одне, але набагато важливіше - ти або кохаєш, або ні? Інших варіантів бути не може!
|
