Ще два тижні і закінчиться осінь... Моя осінь... Я так довго її чекала, а вона так швидко прийшла і закралась в мою душу, свідомість, серце... І так міцно вчепилась, що мабуть, не відпустить ніколи. А я й не хочу!  Це особлива осінь. Вона точно не така, як всі, що були перед нею і всі, що будуть пізніше... Спливають її останні дні...  А я й не помітила... Всі неповторні спогади змиє дощ, а пізніше все, що залишиться, сувора й холодна зима покриє білосніжною ковдрою, наче оберігаючи від буденних сірих днів, від неминучого й небажаного забуття... А потім прийде весна... Розтопить всі ті емоції, почуття і нагадає про ту осінь, про той сонячний день на початку вересня. Але ще так далеко до весни...  

А поки зима... Та зима, яку я люблю. Цей період я називаю просто - "очікування дива". Зазвичай я завжди відчуваю, коли він починається. Та не в цьому році, адже я жила іншими яскравими подіями і здавалось, що надворі ще літо і я ....наречена. Напевно, моя свідомість ніяк не хотіла миритись з тим, що літо давно закінчилось, і більше не потрібно ні до чого готуватись, бо таке важливе свято в моєму житті вже відбулось. Я довго не наважувалась носити теплі речі, закинуті далеко в шафу ще минулої весни, мої теплі і зручні чобітки тільки нещодавно були визволені з полону запилених від часу коробок... Не усвідомлюючи сама того, я ніби страйкувала. Я хотіла літа!!! Теплих, сонячних днів, радості і очікування неймовірної події свого життя. Я чітко розумію, що тільки зараз, можливо, навіть сьогодні, коли я пекла шарлотку і такий затишний аромат яблук з корицею з тонкими нотками ванілі повернув мене в реальність, в ці дні. До мене раптом прийшло усвідомлення того, що вже давно наступив мій такий улюблений період року, коли з вітрин магазинів магічно вдивляються на перехожих новорічні герої, коли в супермаркетах відкриваються цілі новорічно-різдвяні відділи, ваблячи в казковий світ ялинкових іграшок, по всіх телевізійних каналах транслюють рекламу Coca-Cola, нагадуючи, що свято наближається, а в повітрі тонкий, але вже вловимий запах мандарин та хвої. Ще зовсім трошки і  налетять білі мухи, вкриваючи землю теплою ковдрою... І захочеться, як тоді в дитинстві (пам'ятаєш?), в нашому дитинстві, коли мама турботливо замотувала нас в теплі шарфи так, щоб тільки очі було видно, а рукавички були на резинках, щоб не загубились, захочеться взяти санчата і підкорювати величезні (ну це нам тоді так здавалось) снігові гірки за будинком. Ех, шкода... З тих пір пройшло вже багато років і ніхто більше не катається на тих гірках, бо вони давно вже обросли деревами і не такі вони вже й величезні та й зими вже не такі. А, можливо, це ми вже інші? Ми перестали радіти, як діти, і життя сприймаємо вже зовсім іншими очима. У нас тепер дорослі проблеми, а не ті дитячі, коли весь в снігу, зарюмсаний, з перебитим носом везеш перевернуті догори санчата та ще й без однієї рукавички повертаєшся додому, і думаєш, що зараз мама буде сваритись.  А мама, найрідніша в світі людина, відкриє двері, а звідти такий приємний аромат яблук з корицею, обійме тебе, поцілує, і нагодує улюбленим і дуже смачним пирогом. І які тоді проблеми? І море тобі по коліна, вірніше сніг))) А завтра прийде Новий рік і тобі обов'язково треба постаратись заснути, щоб добрий і старенький Дід Мороз приніс під ялинку тобі подарунки. І де поділась та наївність та дитяча щирість? Справді, тепер ми інші - тепер ми самі печемо яблучні пироги, і, наче Діди Морози, кладемо під ялинку подарунки своїм рідним та близьким. І в цьому є радість життя - в тих емоціях, почуттях, відчуттях, запахах, які нам дарує сьогоднішній день. Ми змінюємось, дорослішаємо, старішаємо, але є один такий казковий період життя - очікування Нового року, коли всі дорослі забувають про свої проблеми і хоча б на короткий час стають дітьми, і так щиро вірять в диво... А деякі й досі чекають на свого Діда Мороза))) І нехай ця ніч для когось просто зміна дня, місяця і року в календарі, але для більшості людей це чарівна ніч, наповнена посмішками близьких людей, відблисками ялинкових вогників в очах дитини, запахом мандарин, відчуттям дива та неймовірного щастя! І хоча, можливо, причиною такої ейфорії є всього навсього бульбашки шампанського, але це ж не важливо... Важливо те, що саме цієї новорічної ночі, коли ти найменеше будеш цього очікувати з тобою станеться справжнє диво, воно просто постукає тобі в двері. То ж не зачиняй двері на всі замки....щоб щастя могло увійти! Почекай ще трохи... Зовсім трішки...