І що тепер твої гарнесенькі слова?

Коли за іншого я заміж завтра виходжу,

Коли своє життя я іншому навіки віддала,

Коли тебе найбільше в світі ненавиджу!

Мене не зможеш ти вернути – вже надто пізно!

Даремно не стучись в моє зачинене вікно.

Я все одно тобі пробачити не зможу,

Що не за тебе я заміж виходжу…

Тебе без тями я кохаю! Але тепер чужа я наречена.

І відданість йому засвідчить золота обручка.

Та своє сердце  назавжди тобі віддала,

Тому, кого б краще ніколи не знала!

Навіщо мені про кохання так щиро говориш?

Колись ти відрікся від нього назавжди!

Навіщо говориш, що іншому мене не віддаш,

Коли до весілля мого залишилось не більше доби?

Навіщо мені твої сині очі, коли в них одна пустота?

Навіщо мені твоє серце, яке колись для мене зачинив?

Навіщо мені твоє кохання, коли воно, мов троянда,

Що зів’янула тоді, коли мене ти залишив…

Прощай! За іншого я заміж виходжу!

Його дружиною назавжди завтра стану.

В собі знайду я сили, щоб тебе забути,

Як ти колись зумів все зруйнувати…

P.S. Присвячується всім моїм колишнім хлопцям, яким розбила сердце, сказавши ТАК єдиному у світі.... Всім тим, хто не наважився бути на його місці....